посміх
ПО́СМІХ, у, ч.
1. Насмішка, глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь.
Дворові жінки почали сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи! (Панас Мирний);
Коли вона йшла вулицею, всі оглядались на неї. Кожний дивився на неї особливо: хто з посміхом, хто з подивом, хто з жалем (Леся Українка);
Синявін вважав, що то глузують з нього, і дбайливо оглянув себе, кімнату. Не знайшовши причини для посміху, закам'янів увагою (Іван Ле);
// Глум, наруга.
Він не міг ні забути, ні подарувати над собою посміху (Марко Вовчок);
Христя все стояла коло вікна і дивилася на громаду. Вона чула образу і гіркий посміх над молодою молодицею (Панас Мирний).
2. Той, з кого сміються, глузують; посміховище, посміховисько.
Всі засміялись, а панія Висока промовила: – Смійтесь, смійтесь! з посміху люди бувають (І. Нечуй-Левицький);
Цілу ніч прождав я... Сором і безслав'я! Хлопця одурила, Посміхом зробила! (О. Олесь).
3. Те саме, що по́смішка.
[Горнов:] Йдемо на боротьбу і працю не з підорваними [підірваними] силами, а з веселим посміхом на устах, з серцями, повними святої віри і надії! (М. Кропивницький);
Жонглював він легко, невимушено, з веселим посміхом, і ніхто, мабуть, у ту хвилину не подумав у цирку, що цієї легкості досягнуто роками впертої напруженої роботи (О. Донченко);
Одверте обличчя його світилося посміхом (М. Стельмах);
* Образно. Ще здалека долинув гомін дітвори. Школа зустріла нас веселим посміхом одчинених вікон (С. Журахович).
◇ Виставля́ти / ви́ставити на по́сміх (на посміхо́висько) див. виставля́ти;
(1) На по́сміх (на посміхо́висько) [лю́дям] <�На посміхо́вище [лю́дське́ (зага́льне)]> – щоб усі насміялися, посміхалися з кого-небудь, викликаючи у когось глузування.
[Микита:] Марусе, слухай сюди! .. [Маруся:] Шкода вже мене обдурювати! Дурив, дурив, мало не два роки, та й кинув на посміх людям!.. (М. Кропивницький);
Чоловік, родичі і свої люди викинули з-поміж себе, мов собаку, чужим людям на посміховисько (О. Кобилянська);
Їй все здавалося, що .. Тимко покине її тут, у чужих людей, одну на ганьбу та посміховище, а сам утече за тридев'ять земель (Григорій Тютюнник);
Марічка з своїми перечікує, аж та “процесія” відвалиться трохи, аби не тяглись за ними у хвості на посміховище людське (Ірина Вільде);
Враз весь його подвиг поблід і померк у власних очах. Справді-бо, якого біса він лазив цілісіньку ніч по росяній траві? Хіба для того, щоб знову назад повернутися на загальне посміховище? (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)