Словник української мови в 11 томах

посміх

ПО́СМІХ, у, ч.

1. Насмішка, глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь.

Дворові жінки почали сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи! (Мирний, IV, 1955, 34);

Коли вона йшла вулицею, всі оглядались на неї. Кожний дивився на неї особливо: хто з посміхом, хто з подивом, хто з жалем (Л. Укр., III, 1952, 581);

Синявін вважав, що то глузують з нього, і дбайливо оглянув себе, кімнату. Не знайшовши причини для посміху, закам’янів увагою (Ле, Міжгір’я, 1953, 58);

// Глум, наруга.

Він не міг ні забути, ні подарувати над собою посміху (Вовчок, Вибр., 1937, 114);

Христя все стояла коло вікна і дивилася на громаду. Вона чула образу і гіркий посміх над молодою молодицею (Мирний, III, 1954, 310).

◊ Виставля́ти на по́сміх див. виставля́ти;

Віддава́ти (дава́ти, да́ти, відда́ти) на по́сміх — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу (глум) ( див. віддава́ти).

Нема божої правди на світі!.. Та, мабуть, і бога нема, бо якби був, то не дав би одних на посміх.. другим… (Крим., Вибр., 1965, 412);

На по́сміх [лю́дям] — на сміх, на глум.

[Микита:] Марусе, слухай сюди!.. [Маруся:] Шкода вже мене обдурювати! Дурив, дурив, мало не два роки, та й кинув на посміх людям!.. (Кроп., I, 1958, 98).

2. Той, з кого сміються, глузують; посміховище, посміховисько.

Всі засміялись, а панія Висока промовила: — Смійтесь, смійтесь! з посміху люди бувають (Н.-Лев., І, 1956, 460);

Цілу ніч прождав я… Сором і безслав’я! Хлопця одурила, Посміхом зробила! (Олесь, Вибр., 1958, 394).

3. Те саме, що по́смішка.

[Горнов:] Йдемо на боротьбу і працю не з підорваними [підірваними] силами, а з веселим посміхом на устах, з серцями, повними святої віри і надії! (Кроп., І, 1958, 397);

Жонглював він легко, невимушено, з веселим посміхом, і ніхто, мабуть, у ту хвилину не подумав у цирку, що цієї легкості досягнуто роками впертої напруженої роботи (Донч., VI, 1957, 432);

Одверте обличчя його світилося посміхом (Стельмах, І, 1962, 405);

*Образно. Ще здалека долинув гомін дітвори. Школа зустріла нас веселим посміхом одчинених вікон (Жур., Вечір.., 1958, 284).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. посміх — по́сміх іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
  2. посміх — (хто) посміховисько, |по|сміховище; (дія) насміх, ГЛУМ, наруга, фр. потала (на посміх = на поталу); Д. усміх.  Словник синонімів Караванського
  3. посміх — див. ганьба; усмішка  Словник синонімів Вусика
  4. посміх — -у, ч. 1》 Насмішка, глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь. || Глум, наруга. Виставляти на посміх. 2》 Той, з кого сміються, глузують; посміховище, посміховисько. 3》 Те саме, що посмішка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. посміх — ПО́СМІХ, у, ч. 1. Насмішка, глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь. Дворові жінки почали сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи! (Панас Мирний); Коли вона йшла вулицею, всі оглядались на неї.  Словник української мови у 20 томах
  6. посміх — НАСМІ́ШКА (глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь), ГЛУЗУВА́ННЯ, КЕПКУВА́ННЯ, ПО́СМІХ, НА́СМІХ рідше, ГЛУЗ перев. мн., розм., КПИ́НИ мн., розм., СМІ́ХИ мн., розм., СМІ́ШКИ мн., розм.  Словник синонімів української мови
  7. посміх — По́сміх, -ху, -хові; -міхи, -хів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. посміх — Посміх, -ху м. Смѣхъ, насмѣшка. Скорий поспіх — людям посміх. Ном. № 5580. З посміху люде бувають. посл. 2) Посмѣшище. І прийміть же мене до себе і пригорніть же мене до себе, щоб я людським посміхом не ходила. Мил. 198.  Словник української мови Грінченка