проговіти

Проговіти, -вію, -єш

гл.

1) Проговѣть.

2) Истратить на говѣнье. Копійок 30 проговіла. Харьк. г.

Значення в інших словниках

1. проговіти — прогові́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проговіти — ПРОГОВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Говіти впродовж певного часу.  Словник української мови у 20 томах