сповірити

Сповіряти, -ряю, -єш

сов. в. сповірити, -рю, -риш, гл.

1) — на кого. Довѣрять, довѣрить кому. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє. КС. 1904. I. 279.

2) — кому. Повѣрять, повѣрить, сообщить что кому. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому. Мир. Пов. І. 161. То Христя ж, коли так, усе роскаже, що сповірила їй подруга. Мир. Пов. II. 93.

Значення в інших словниках

1. сповірити — спові́рити дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. сповірити — див. сповіряти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сповірити — СПОВІ́РИТИ див. сповіря́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. сповірити — СПОВІ́РИТИ див. сповіря́ти.  Словник української мови в 11 томах