турляти
Турля́ти, -ля́ю, -єш
гл. Толкать; гонять. см. туряти. Баба її турляє: хоч би ти причепурилась. Рудч. Ск. II. 48. Турляв один одного, аж сторч летіли. Сама ганяє, жениха турляє, — купує, крає. МВ. (О. 1862. III. 50).
Словник української мови Грінченка