турляти
ТУРЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., кого, що, розм.
1. Сильно штовхати, кидати.
Два городовики по боках парадного турляють у сніг дуже цікавих (С. Васильченко);
Мов кішка, видирається [Орися] на прикладок і турляє звідти отетерілого Дениса (Григорій Тютюнник);
Розлютовані, вони [стрільці] намагались поставити драбини, щоб лізти вгору, але галичани турляли драбини дрючками (А. Хижняк).
2. Ганяти, переміщати.
– Куди вже його нечиста мати не турляла, чого з ним не траплялось! Був він і шинкарем, і наймитом, і пасічником (О. Стороженко);
Вона, як сказилася, почала турляти мене на роботу в поле (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)