нагору

нагору – на гору

Нагору, прислівник. На верхню частину чогось. “Я пройшов з адміністратором нагору до зали” (Юрій Яновський).

На гору, іменник з прийменником. “Старий Прокопенко і чотири молоді богунці стали підніматися на гору” (Олександр Довженко).

Значення в інших словниках

1. нагору — наго́ру прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. нагору — НАГОРУ – НА ГОРУ Нагору, присл. На верхню частину чогось. Я пройшов з адміністратором нагору до зали (Ю.Яновський); Руфа повернулась і побігла по східцях нагору (І.Копиленко). На гору, ім. з прийм.  Літературне слововживання
3. нагору — пр., вгору, на поверхню, р. наверх; на вищий поверх, (у шахті) на-гора.  Словник синонімів Караванського
4. нагору — присл. На верхню частину чого-небудь, у напрямі до верхньої частини чого-небудь. || На верхній поверх будинку. || На поверхню.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. нагору — НАГО́РУ, присл. 1. На верхню частину чого-небудь, у бік до верхньої частини чогось; протилежне наниз. – Он, он... – сердилась Настя, тичучи рукою.  Словник української мови у 20 томах
6. нагору — ВГО́РУ (УГО́РУ) (у напрямі до верхньої частини чого-небудь, у горішню частину чогось), НАГО́РУ, ВВЕРХ (УВЕ́РХ) рідко, ГО́РІ діал. Підбіг (Джмелик) до чорного дуба і..  Словник синонімів української мови
7. нагору — Наго́ру (вгору), присл., на го́ру, імен.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. нагору — НАГО́РУ, присл. На верхню частину чого-небудь, у напрямі до верхньої частини чого-небудь. Дід припинив коня, устав, одпустив черезсідельник і, сівши, помалу поїхав нагору (Мирний, І, 1954, 282); Під стіною накладено мішків, Фелікс виліз нагору...  Словник української мови в 11 томах