нагору
ВГО́РУ (УГО́РУ) (у напрямі до верхньої частини чого-небудь, у горішню частину чогось), НАГО́РУ, ВВЕРХ (УВЕ́РХ) рідко, ГО́РІ діал. Підбіг (Джмелик) до чорного дуба і.. спритно, мов кішка, видрався вгору (Григорій Тютюнник); Він приладнав її (драбину) до білосніжної колони і.. важко поліз угору (М. Стельмах); Він.. по запертих воротях виліз нагору, впав у двір (Ю. Яновський); Дід припинив коня, устав, одпустив черезсідельник і, сівши, помалу поїхав нагору (Панас Мирний); Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю (Т. Шевченко); Іде Ольга горі селом (Ірина Вільде).
НАВИ́ВОРІТ (про одяг, тканину — зворотним, внутрішнім боком назовні); НАВЕ́РХ, ВГО́РУ (УГО́РУ), НАГО́РУ розм. (чим — із сл. на позначення внутрішнього боку). — Чи це воно на лице, чи, мабуть, навиворіт? — питала Онися, придивляючись до матерії (І. Нечуй-Левицький); (Ганна:) А кожух, кумо, де? Не забудьте вивернути вовною наверх, як зустрічатимете зятя!.. (М. Кропивницький); Он ще кожушина вовною вгору, мов вівця, простяглася (Панас Мирний).
НАЗО́ВНІ (на зовнішній бік, за межі чого-небудь); НАВЕ́РХ, НАГО́РУ (на поверхню чого-небудь — землі, води тощо). Щось клекотіло в його грудях, давило горло і не могло прорватися назовні (Григорій Тютюнник); Я втямив, що топлюся, що я тут сяду на дно та й не вирну більше наверх з води (І. Нечуй-Левицький); Під землею Нам тільки снилося воно (сонце), Задумане і золотеє... Бо, як виходили нагору, Там ніч була уже давно (В. Сосюра).
Словник синонімів української мови