нагору
НАГОРУ – НА ГОРУ
Нагору, присл. На верхню частину чогось. Я пройшов з адміністратором нагору до зали (Ю.Яновський); Руфа повернулась і побігла по східцях нагору (І.Копиленко).
На гору, ім. з прийм. Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать (Леся Українка); Увесь натовп заворушився і поповз широким шляхом із села на гору (С.Васильченко).
Словник-довідник з українського літературного слововживання