«Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»

уповноваження

уповноваження – повноваження

Не думайте, що ці іменники синоніми. Різниця між ними є, і не тільки значеннєва. Уповноваження – надання комусь прав діяти від імені того, хто це доручає. Одержати уповноваження на проведення ревізії. “Охоче посилаю Вам уповноваження на право перекладати мої оповідання” (Михайло Коцюбинський).

Повноваження – це самі права, надані для здійснення чогось. “Олександр Васильович передає всі свої повноваження старшому помічникові” (Віталій Логвиненко). Уповноваження звичайно вживається в однині, а повноваження – і в однині, і в множині (переважно).

Помилка полягає в тому, що дехто слово уповноваження ставить замість повноваження. “Скоро депутати складуть свої уповноваження”, “Уряд надав послові широкі уповноваження”. В обох цих реченнях треба було вжити іменник повноваження.

«Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»

Значення в інших словниках

  1. уповноваження — уповнова́ження іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
  2. уповноваження — УПОВНОВАЖЕННЯ – ПОВНОВАЖЕННЯ Уповноваження, р. мн. -ень. Надання кому-небудь права, дозволу діяти, говорити від чийогось імені. Охоче посилаю вам уповноваження про право перекладати мої оповідання (М.Коцюбинський). Повноваження.  Літературне слововживання
  3. уповноваження — УПОВНОВА́ЖЕННЯ (ВПОВНОВА́ЖЕННЯ), я, с. Надані кому-небудь право, дозвіл діяти, говорити від чийого-небудь імені. [Внутрішній політик:] Перепрошаю, я не давав уповноваження говорити в моїм імені (І. Франко); Охоче посилаю Вам уповноваження на право перекладати мої оповідання (М. Коцюбинський).  Словник української мови у 20 томах
  4. уповноваження — (вповноваження), -я, с. Надані кому-небудь право, дозвіл діяти, говорити від чийого-небудь імені.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. уповноваження — Уповнова́ження, -ння; -ження, -ва́жень і -женнів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. уповноваження — УПОВНОВА́ЖЕННЯ (ВПОВНОВА́ЖЕННЯ), я, с. Надані кому-небудь право, дозвіл діяти, говорити від чийого-небудь імені. [Внутрішній політик:] Перепрошаю, я не давав уповноваження говорити в моїм імені (Фр.  Словник української мови в 11 томах