кантар

КАНТАР – КАНТОР

Кантар, -а. 1. Одиниця маси в багатьох країнах Середземномор’я та Близького Сходу. 2. Ручна важільна або пружинна вага; безмін. – Може потягнути півпуда. Зветься безмін, або кантар. Вага чіпляється на оцей гак (В.Кучер).

Кантор, -а. 1. Півчий соліст хору в римсько-католицькій і протестантській церквах; головний співак у синагозі. 2. Шкільний учитель церковного співу й музики в Німеччині.

Значення в інших словниках

1. кантар — ка́нтар іменник чоловічого роду безмін; вуздечка  Орфографічний словник української мови
2. кантар — -а, ч. 1》 Те саме, що безмін. 2》 діал. Вуздечка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. кантар — канта́р вид ручної ваги (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. кантар — 1) вуздечка 2) міра ваги  Словник застарілих та маловживаних слів
5. кантар — БЕ́ЗМІН (ручна пружинна або важільна вага); КА́НТАР (звичайно про пружинний безмін). У великому кошику лежали принесені з торгу покупки, і пані, витягнувши звідтіль шматок яловичини, накинула його на безмін (Л.  Словник синонімів української мови
6. кантар — Ка́нтар, -ра, -рові (вага)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. кантар — КА́НТАР, а, ч. 1. Те саме, що бе́змін. В руці він тримає мідний кантар, який бреше на фунт то в користь господаря, то навпаки (Стельмах, II, 1962, 303); — Може потягнути півпуда. Зветься безмін, або кантар.  Словник української мови в 11 томах
8. кантар — Кантар, -ру м. 1) Узда, недоуздокъ. Чуб. VI. 111, 403. Сивий коник, — кантарь на нем. Гол. III. 436. 2) Родъ ручныхъ небольшихъ вѣсовъ. ум. кантарок. см. кантурь.  Словник української мови Грінченка