кантар
КА́НТАР, а, ч.
1. Те саме, що бе́змін.
В руці він тримає мідний кантар, який бреше на фунт то в користь господаря, то навпаки (Стельмах, II, 1962, 303);
— Може потягнути півпуда. Зветься безмін, або кантар. Вага чіпляється на оцей гак (Кучер, Трудна любов, 1960, 435).
2. діал. Вуздечка.
Сивий коник, кантар на нім (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)