говір
го́вір
• говір
- різновид загальнонар. мови, що вживається на порівняно обмеженій території і характеризується сукупністю специфічних особливостей у фонетиці, граматиці й лексиці, якими він протиставляється ін. Г. і літературній мові. Часто Г. ототожнюють з діалектом. Г. складається з близькоспоріднених, структурно досить однотипних говірок, що становлять найменші тер. різновиди мови, які вживаються в одному або кількох населених пунктах. Г. об'єднують у найбільші діалектні утворення — наріччя. На укр. мовній території виділяють три наріччя (див. Північні говори, Південно-західні говори, Південно-східні говори). До південно-східного наріччя входять середньонаддніпрянський, слобожанський та степовий говори; до південно-західного — лемківський, закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський і подільський говори; до північного, або поліського, наріччя належать західнополіський, середньополіський і східнополіський говори. Від літ. мови Г. відрізняється функціональною й тер. обмеженістю, існує здебільшого в усній формі, не має стильової диференціації й унормованості, більш варіативний тощо. В худож. л-рі фонетичні, граматичні й лексичні особливості Г. використовуються із стилістичною метою — для відтворення місцевого колориту, точного зображення етнографічних реалій, створення або посилення комічного ефекту, для індивідуалізації мови персонажів тощо.
А. М. Залеський.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)