діахронія

діахроні́я

• діахронія

(від грец. δια — через, крізь і χρόνος — час)

1) У мовознавстві — аспект лінгвістичного дослідження мовних елементів і явищ як частин мовної системи або вивчення всієї мовної системи в істор. розвитку. Д. пов'язана з динамікою мови і протиставляється статичній синхронії.

2) У літературознавстві — вивчення істор. долі літ. твору і його зв'язку з л-рою, до якої він належить, а також дослідження розвитку літературознавчого поняття (напр., історія сонета, історія ритміки). Діахронічне вивчення л-ри грунтується на визнанні еволюції літ. процесу (на відміну від синхронічного дослідження — способу розкриття внутр. структури твору без зв'язку з походженням та історією становлення його складників). На основі Д. виробляється поняття традиції.

■ Літ.: Косериу Э. Синхрония, диахрония в история. В кн.: Новое в лингвистике, в. 3. М., 1963; Диалектное и просторечное слово в диахронии и синхронии. Вологда, 1987; Межуровневые связи в синхронии и диахронии. Свердловск, 1987.

С. В. Семчинський.

Значення в інших словниках

1. діахронія — діахроні́я іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. діахронія — -ї, ж. Історична послідовність розвитку мовних явищ; прот. синхронія.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. діахронія — діахроні́я (від діа... і грец. χρόνος – час) історична послідовність у розвитку мовних явищ.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. діахронія — ДІАХРОНІ́Я, ї, ж. Історична послідовність розвитку мовних явищ; протилежне синхронія.  Словник української мови в 11 томах