епіталама
епітала́ма
• епіталама
, епіталамій
(від грец. 'επιθαλάμιος — весільний)
- в давньогрец. ліриці пісня на честь одружених, яку виконував хор дівчат і хлопців. Виникла у 8 — 6 ст. до н. е. з нар. весільних обрядових пісень. Зразки Е. у давньогрец. поезії залишили Анакреонт і Сапфо, в рим. — Катулл, Феокріт, Овідій. Е. зрідка зустрічається в новочасній європ. ліриці (Е. Спенсер, Ш. Шимонович, С. Трембецький). У рос. поезії Е. писали В. Тредіаковський, І. Сєверянин, в укр. — С. Пекалід (16 — 17 ст.). Інша назва Е. — гіменей, від імені шлюбного божества в Елладі.
■ Літ.: Поздняя латинская поэзия. М., 1982.
Е. С. Соловей.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)