ізохронізм
ізохроні́зм
• ізохронізм
(від грец. ίσος — рівний, однаковий і χρόνος — час)
- рівночасність, рівнотривалість рядків у вірші; поділ вірша на групи, рівні за часом вимови. Як ритмічний принцип застосовувався в антич. (метричному) віршуванні, у деяких системах східного віршування — наприклад, аруз, санскритські джаті, класичне китайське віршування та ін. На понятті "ізохронізм" грунтується тактометрична теорія О. П. Квятковського, який ототожнював віршовий ритм з музичним. У сучас. віршознавстві методами експериментальної фонетики доведено недоцільність такого ототожнення для пояснення тактового вірша (тактовика).
■ Літ.: Холшевников В. Е. Основы стиховедения. Л., 1962; Павлова В. Исследование стиха методами экспериментальной фонетики. В кн.: Теория стиха. Л., 1968; Сидоренко Г. Українське віршування. К., 1972.
Н. В. Костенко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)