ізохронізм
ізохроні́зм
• ізохронізм
(від грец. ίσος — рівний, однаковий і χρόνος — час)
- рівночасність, рівнотривалість рядків у вірші; поділ вірша на групи, рівні за часом вимови. Як ритмічний принцип застосовувався в антич. (метричному) віршуванні, у деяких системах східного віршування — наприклад, аруз, санскритські джаті, класичне китайське віршування та ін. На понятті "ізохронізм" грунтується тактометрична теорія О. П. Квятковського, який ототожнював віршовий ритм з музичним. У сучас. віршознавстві методами експериментальної фонетики доведено недоцільність такого ототожнення для пояснення тактового вірша (тактовика).
■ Літ.: Холшевников В. Е. Основы стиховедения. Л., 1962; Павлова В. Исследование стиха методами экспериментальной фонетики. В кн.: Теория стиха. Л., 1968; Сидоренко Г. Українське віршування. К., 1972.
Н. В. Костенко.
Значення в інших словниках
- ізохронізм — ІЗОХРОНІ́ЗМ, у, ч. 1. Одночасність, однаковий проміжок часу між двома явищами; рівночасність. Ілюстрацією до закону ізохронізму можуть слугувати спостереження за дією кураре на м'язову тканину (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
- ізохронізм — ізохроні́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- ізохронізм — -у, ч. 1》 Збіг у часі. 2》 Однакова тривалість звучання одиниць мови. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ізохронізм — ізохроні́зм (від ізо... і грец. χρόνος – час) рівночасність; поділ вірша на ритмічні відрізки, рівні між собою за кількістю часу, потрібного для читання їх. За принципом І. побудовані античне віршування, метрика ряду східних поезій. Словник іншомовних слів Мельничука
- ізохронізм — Ізохроні́зм, -му, -мові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)