абетка
АБЕ́ТКА, и, ж.
1. Те саме, що алфа́ві́т 1.
За допомогою Тура Дмитро виписав абетку і вже через три дні поволі читав і перечитував карту (М. Стельмах);
Один чи два рази проказала [Настя] за Чумаком абетку і вже на другий день, дивуючись сама з себе, назвала всі літери (В. Речмедін);
Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній Кирилом і Мефодієм, які поширювали християнство серед слов'ян (з наук. літ.).
2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар.
Відомий московський спеціаліст із старої книги О. Г. Морозов приніс “Українську абетку” Г. Нарбута. Ця книга видана 1917 року в Петербурзі (з газ.).
3. перен. Основні, початкові відомості з якоїсь науки; найпростіші положення, основи чого-небудь.
До тематики і стилю українського побутово-етнографічного театру в цей період звертаються усі без винятку трупи як до абетки творчості, джерел традиції (з наук. літ.).
(1) За абе́ткою – за порядком літер, прийнятим в абетці (алфавіті).
Словник – книга, в якій за абеткою розставлено тисячі, десятки, а то й сотні тисяч слів (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)