алібі
А́ЛІБІ, невідм., с., юр.
1. Обставина, доказ, які свідчать, що обвинувачуваний (підозрюваний) у момент злочину перебував у іншому місці.
Алібі, алібі, в мене алібі, я так само дещо тямлю в детективних романах, я спав тої ночі, моя жінка була поруч (Ю. Андрухович);
Відсутність алібі.
2. Перебування обвинувачуваного (підозрюваного) у момент злочину в іншому місці як доказ його непричетності до злочину.
Свідки захисту переконливо довели алібі підсудних (з газ.);
Слідство перевіряє алібі двох затриманих у цій справі (з Інтернету).
Словник української мови (СУМ-20)