анахорет
АНАХОРЕ́Т, а, ч.
1. Релігійний фанатик, який живе у відлюдному місці – в пустелі, печері і т. ін.; пустельник, пустинник.
Раз в літню пору край порога Своєї хаточки старий Анахорет моливсь до Бога (І. Франко);
– Запитай йога чи святого анахорета, як жити, як діяти? Він у більшості випадків спрямує твою психіку до потойбічності (О. Бердник).
2. перен., книжн. Людина, яка живе самітно, уникає спілкування з людьми; відлюдник, самітник.
Той анахорет Щапов, що, здавалося, китайським муром відгороджується від жінок, .. іде поруч з Преображенською (Іван Ле);
Він [Каргат] жив анахоретом, віддавшися своїй роботі, нічого, крім неї, не знаючи... (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)