анахорет
АНАХОРЕ́Т, а, ч., заст.
1. Релігійний фанатик, який живе у відлюдному місці — в пустелі, печері тощо; пустельник, пустинник.
Раз в літню пору край порога Своєї хаточки старий Анахорет моливсь до бога (Фр., XI, 1952, 475).
2. перен. Про людину, яка живе самітно, уникає спілкування з людьми; відлюдник, самітник.
Той анахорет Щапов, що, здавалося, китайським муром відгороджується від жінок, ..іде поруч з Преображенською (Ле, Міжгір’я 1953, 530);
Він [Каргат] жив анахоретом, віддавшися своїй роботі, нічого, крім неї, не знаючи… (Шовк., Інженери, 1935, 150).
Словник української мови (СУМ-11)