балакун
БАЛАКУ́Н, а́, ч., розм.
Балакуча людина; базіка.
В лікареві, що схилився до хворого, нічого не зосталося від того балакуна, який п'ять хвилин тому торочив абищо, не думаючи (Ю. Шовкопляс);
// зневажл. Людина, яка любить багато говорити про що-небудь, не виконуючи того на ділі.
– У, пустомолот! – злісно подумала вслід йому дівчина .. – Самі розмовочки й резолюції! Балакун (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)