безбатченко
БЕЗБА́ТЧЕНКО, а, ч.
1. розм. Нешлюбна дитина.
Валя глянула на дитину, на свого малесенького безбатченка, що тихо спав коло її розторсаного серця (О. Довженко).
2. Той, хто не має батьків; сирота.
Заховаюсь, дитя моє, Сама під водою, А ти гріх мій спокутуєш В людях сиротою. Безбатченком!.. (Т. Шевченко);
Уява додавала тут багато лихого до недоброго, малювала йому сироту-безбатченка, попихача у всіх, кому тільки він попаде під руки (І. Франко).
3. перен. Людина, що не має батьківщини або не визнає своїх батьків, попередників.
– Подумати страшно, Романе. Тоді б тебе і на цій фермі псами заклювали. Кварти води не дали б... Волоцюга, сказали б, байстрюк, безбатченко (О. Гончар);
Здійметься вітер і понесе цього безбатченка не знати куди. І не матиме він ні пам'яті, ні добра, ні любові, а відтак і вдячності, людяності (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)