безбережний
БЕЗБЕРЕ́ЖНИЙ, а, е.
1. Який не має берегів, меж, краю.
Се був сумний краєвид. Величезна, безбережна рівнина, якої краї губилися десь далеко в поранковій імлі (І. Франко);
Я іду до моря безбережного І вдивляюся... Чи не долі із землі заморської Дожидаюся? (А. Кримський);
Розляглося безбережне поле – оком важко осягти (М. Терещенко);
* Образно. Навколо мене – тиша безбережна Нічного вересня (М. Рильський).
2. перен. Безмірно великий, довгий; безмежний.
Чорні думи, чорна, як море, безбережна ніч... (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)