безбережний
БЕЗБЕРЕ́ЖНИЙ, а, е.
1. Який не має берегів, меж, не має краю.
Я іду до моря безбережного І вдивляюся... Чи не долі із землі заморської Дожидаюся? (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 117);
Се був сумний краєвид. Величезна, безбережна рівнина, якої краї губилися десь далеко в поранковій імлі (Іван Франко, II, 1950, 95);
Розляглося безбережне поле, — оком важко осягти (Микола Терещенко, Щедра земля, 1956, 31);
*Образно. Кремлівські знову чую я куранти. Навколо мене — тиша безбережна Нічного вересня (Максим Рильський, I, 1956, 252).
2. перен. Безмірно великий, довгий; безмежний.
Чорні думи, чорна, як море, безбережна ніч... (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 5);
Тематика радянського фольклору невичерпна і безбережна (Максим Рильський, III, 1956, 158).
Словник української мови (СУМ-11)