безвік
БЕ́ЗВІК:
◇ (1) На бе́звік – назавжди, у вічні часи.
А позаду, за спиною його, стоїть Переяслав, а в ньому – дитинство, юнацтво і Маруся. Його перша кохана дівчина. І невже це треба кинути? Кинути назавжди, на безвік?.. (Б. Антоненко-Давидович);
Похолонула кожна жила В тілі виробленім, старім – Одлетіла на безвік сила, В чорну землю ввійшла, як грім! (І. Вирган);
Все у Верещаковому домі було міцне, будоване на безвік (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)