безвічний
БЕЗВІ́ЧНИЙ, а, е, рідко.
Який не перестає існувати; вічний, довічний.
А тим часом Твої [місяця] сестри – зорі. Безвічнії, попід небом Попливуть, засяють (Т. Шевченко);
У віршах періоду заслання Шевченко оспівує Україну, але не безвічну, не абстрактну, а “безталанну”, “убогу”, яка віками стогнала під ярмом визискувачів (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)