безголосся
БЕЗГОЛО́ССЯ, я, с.
1. Повна втрата або погіршення голосу.
Внаслідок алергії до деяких речовин (пилу, ароматичних інгредієнтів) голосовий апарат набрякає, голосові складки потовщуються, що призводить до дистонії, а то й повного безголосся (з наук. літ.);
* Образно. Заборонить дощеві поливать гінке стебло, щоб не зросло колосся, поетові – писать і малювать, щоб приректи народ на безголосся? (Д. Білоус).
2. Відсутність звуків; тиша.
Пустель і тюрем безголосся, Жагучий крик кривавих сліз, – Усе, що в них [очі] ввійшло й впеклося, Він нерозтрачено проніс (М. Бажан).
Словник української мови (СУМ-20)