бездонний
БЕЗДО́ННИЙ, а, е.
1. Який не має дна; без дна.
Дощ лив несамовито. Здавалося, десь угорі відкрилася глибока бездонна дірка і звідти без упину хлюпали бурхливі холодні потоки (О. Донченко);
// перен. Який важко наповнити.
В бездонний мішок [розвідників] полетіли обидва планшети обера з усіма військовими дислокаційними картами (В. Кучер);
* Образно. Яке воно [серце] бездонне. Не наповнити його ні зоряним знанням, ні найтяжчим трудом чи творчістю (О. Бердник).
2. перен. Дуже глибокий.
Над Летою бездонною Та каламутною Благослови мене, друже, Славою святою (Т. Шевченко);
Кругом вода, кругом киплять та піняться високі хвилі, чорніють бездонні кручі... (Панас Мирний);
Могла без кінця, немов зачарована.., вдивлятися з солодким острахом у бездонну, здавалося, глибінь насправді міленького прозорого лісового озерця (В. Козаченко);
// Безмежний, неосяжний.
За цей час туман розплився і над санаторієм повисла осіння бездонна голубінь (М. Хвильовий);
А над головою розляглося таке широке, бездонне, всіяне зірками небо (А. Шиян);
// Дуже сильний.
На обличчі йому була написана ціла поема бездонної жадоби (І. Багряний);
Вона всміхалася, одкрита і жива, В очах світилася любов її бездонна (Є. Фомін).
Словник української мови (СУМ-20)