бездонний
БЕЗДО́ННИЙ, а, е.
1. Який не має дна; без дна.
Дощ лив несамовито. Здавалося, десь угорі відкрилася глибока бездонна дірка і звідти без упину хлюпали бурхливі холодні потоки (Донч., II, 1956, 50);
// перен. Який важко наповнити.
В бездонний мішок [розвідників] полетіли обидва планшети обера з усіма військовими дислокаційними картами (Кучер, Голод, 1961, 130).
2. перен. Дуже глибокий.
Над Летою бездонною Та каламутною Благослови мене, друже. Славою святою (Шевч., II, 1953, 373);
Кругом вода, кругом киплять та піняться високі хвилі, чорніють бездонні кручі… (Мирний, III, 1954, 232);
Могла без кінця, немов зачарована.., вдивлятися з солодким острахом у бездонну, здавалося, глибінь насправді міленького прозорого лісового озерця (Коз., Сальвія, 1959. 4);
// Безмежний, неосяжний.
А над головою розляглося таке широке, бездонне, всіяне зірками небо (Шиян, Баланда. 1957, 102);
// Дуже сильний.
Вона всміхалася, одкрита іжива, В очах світилася любов її бездонна (Фомін, Вибр., 1958, 177).
Словник української мови (СУМ-11)