безмірний
БЕЗМІ́РНИЙ, а, е.
1. Який неможливо або важко виміряти; неосяжний, безмежний.
Небо безкрає та безмірне (Сл. Гр.);
Ліси кінчаються десь під Знам'янкою, і далі біжать розлогі, запашні, безмірні степи Херсонщини (Ю. Яновський);
В надрах нашого світила не термоядерна піч, як ми гадаємо, а річище для прийому безмірної енергії Мегабуття (О. Бердник).
2. перен. Надзвичайно сильний, глибокий (про почуття, статус, авторитет і т. ін.).
Яка безмірна велич Його [Бога] сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Схиливши на груди голову, довго так стояв [Замфір], мовчазний та замислений, як жива статуя безмірного смутку (М. Коцюбинський);
Данько дивився на неї, і безмірна ніжність, безмірне любовне чуття до неї розтоплювали йому серце (О. Гончар);
Сьогодні ми вже не заявляємо з такою безмірною гордістю, як кілька десятиліть тому, що людина – цар усього живого й неживого на землі (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)