безпуття
БЕЗПУ́ТТЯ¹, я, с., рідко.
Те саме, що безпу́тство.
Сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала: він [Чіпка] тепер соромився свого давнього безпуття (Панас Мирний);
// Безладдя.
[Конон (зітхає):] Коли б мати були живі, не було б у нас цього розгардіяшу та безпуття! (М. Кропивницький).
БЕЗПУ́ТТЯ², я, с., рідко.
Те саме, що бездорі́жжя.
Чим далі вони їхали, тим більше було безпуття (С. Скляренко).
Словник української мови (СУМ-20)