безсмертний
БЕЗСМЕ́РТНИЙ, а, е.
1. Який вічно живе, ніколи не вмирає.
Така руїна, просто розсипається від старості, а все їй ліки потрібні та купелі... Чи вона думає, що люди безсмертні? (Леся Українка);
До співчуття твого звертаюсь, о дароносний, Як заживо вмерлий, благаю тебе, Бога безсмертного (І. Драч);
Згідно з релігійними поглядами душа – це наше безсмертне духовне начало (із журн.);
* Образно. Людина – смертна, а народ – безсмертний (С. Крижанівський);
// у знач. ім., звичайно мн. безсме́ртні, них. У міфології слов'ян – боги.
Поспитавшися ради в дружини, Спільне бажання тоді Філемон одкриває безсмертним (М. Зеров);
Хитрі й підступні були породження Чреба .. Знаючи про свою смертність, ненавиділи вони безсмертних і вічно юних первенців творення (О. Бердник).
2. Який назавжди лишається в пам'яті людей, завжди зберігає своє значення; незабутній.
Борис перечитав безсмертну поему одним духом за кілька день (І. Франко);
Справою всього життя, що зробила безсмертним ім'я Дені Дідро, стало видання “Енциклопедії” (із журн.);
Навіть безсмертна книга мертва, якщо вона прочитана механічно (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)