безсторонньо
БЕЗСТОРО́ННЬО.
Присл. до безсторо́нній.
Він полюбив їх [книги] глибоко й безсторонньо, як сліпець сліпців (В. Підмогильний);
Опоненти сиділи спокійно, безсторонньо, – вони вже давно підготувалися до виступу (М. Руденко);
Йому [Вечірці] коштувало надто багато сил виступити отако – спокійно, безсторонньо, мовби аж байдуже (Ю. Мушкетик);
Потім, коли я почав більш безсторонньо судити себе, я зрозумів, що Россі не міг сказати нічого іншого (з мемуарної літ.).
Словник української мови (СУМ-20)