безталанний
БЕЗТАЛА́ННИЙ, а, е.
1. Який не має талану, щастя; нещасний.
А я бідний, безталанний, Без пари, без хати, Не досталось мені в світі Весело співати (з народної пісні);
В поезіях молодого Шевченка бачимо правдиве відтворення думок і почуттів народу, пригноблених, безталанних людей (з наук. літ.);
Одна з найтрагічніших в історії Давньої Русі – особа безталанного князя Святополка (із журн.);
// у знач. ім. безтала́нний, ного, ч.; безтала́нна, ної, ж. Той, хто не має талану, щастя.
Деякі образи сих безталанних не покидали мене .. цілу ніч (Леся Українка);
// Який не приносить радості; сповнений горя, нещастя.
Її міцна душа задавила в собі всі сльози, та не задавила свого безталанного кохання (І. Нечуй-Левицький);
– Поки співаєш [зозуле] на калині, То й весело мені, і забуваю я Свою недоленьку, життя своє погане Та безталанне... (Л. Глібов);
Ти нас судив, не заглядаючи у серце, не приглядаючися до нашого безталанного життя (Б. Лепкий);
* Образно. О славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. Люблю, як щиру, вірную дружину, Як безталанную свою Вкраїну! (Т. Шевченко).
2. рідко. Те саме, що безда́рний.
А що, коли його проект поряд з іншими проектами славетних майстрів скульптури буде блідим, нікчемним, безталанним? (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)