безумовно
БЕЗУМО́ВНО.
1. Присл. до безумо́вний.
Щось безумовно порочне й хворобливе було в усіх отих гримасах, позах майже всіх постатей .. на картинах (А. Головко);
Падалка безумовно був кращим українським художником (О. Довженко);
// у знач. пред.
– Може, й справді я тенденційно зараз міркую .. – Безумовно (Іван Ле).
2. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження певності в чому-небудь.
Безумовно, лице цікаве (В. Винниченко);
В дорозі він, Пронька Сокіл, безумовно, буде дуже корисний Павликові (О. Донченко);
У найзагальнішій періодизації Михайло Грушевський, безумовно, віддав данину традиційному поділові всесвітньої історії (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)