безшлюбний
БЕЗШЛЮ́БНИЙ, а, е.
Який не перебуває в шлюбі; без шлюбу.
І дитя в неї, мабуть, тому таке кляте, що безшлюбне, йому теж тільки свободи дай... (О. Гончар);
З сумом, зі страхом Божим думала про оце їхнє з Лавріном безшлюбне життя. Й тоді їй знову пригадувалося, як чекала весілля, як готувалася в думках до нього (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)