бентежити
БЕНТЕ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., кого, що.
1. Виклика́ти хвилювання, тривогу; хвилювати, тривожити.
Ти знаєш, сестро, як блакитна нічка бентежить серце, думку порива? (Леся Українка);
Я гадав: коли він хворий, пощо [навіщо] його бентежити гадками (Б. Лепкий);
На фронт, на фронт! .. а на пероні люди... Біля вагонів ми співаєм “Чумака”... І радість лоскотно бентежить наші груди... (В. Сосюра);
Спогади вибухають потужними хвилями в свідомість, звихрюють розум, бентежать чуття (О. Бердник).
2. Виклика́ти стан зніяковілості в кого-небудь.
Щось бентежило, муляло його в присутності Каті (В. Козаченко);
Весна мене бентежить, кличе у зелен-світ (Василь Шевчук);
Мене бентежило усвідомлення, що проводжу вільний час із справжнім поетом (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)