бешкетник
БЕШКЕ́ТНИК, а, ч.
Той, хто робить, зчиняє бешкет; учасник, призвідник бешкету.
Впіймати бешкетника не вдалось (О. Донченко);
Бешкетники свистіли пронизливо й неприємно (О. Ільченко);
Хлопчик-амурчик – то великий бешкетник: може поцілити стрілою будь-кого (з газ.);
// Учень, який систематично порушує дисципліну, пустує.
Боявся він [молодий учитель] не тільки таких бешкетників, як Льонька, а навіть відмінниць – Ліди, Лесі, Рози (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)