бешкетник
БЕШКЕ́ТНИК, а, ч. Той, хто робить, зчиняє бешкет; учасник, призвідник бешкету.
Бешкетники свистіли пронизливо й неприємно (Ільч., Серце жде, 1939, 147);
Впіймати бешкетника не вдалось (Донч., VI, 1957, 146);
// Учень, який систематично порушує дисципліну, пустує.
Боявся він [молодий учитель] не тільки таких бешкетників, як Льонька, а навіть відмінниць — Діди, Лесі, Рози (Ів., Таємниця, 1959, 56).
Словник української мови (СУМ-11)