бешкетувати
БЕШКЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
Чинити бешкет, колотнечу.
– Сором ховатися – умів бешкетувати, зумій і відповідь казати (С. Васильченко);
// Чинити розбій, насильство.
Хвилею по цілій країні прокотились погроми .. А по селах .. бешкетує цареве військо, катуючи народ, вбиваючи, ґвалтуючи, в полон забираючи... (А. Головко);
Повернувся з Сибіру Жеривіл Григорій, почав бешкетувати в селі (О. Довженко);
// Порушувати дисципліну, пустувати.
В школі бешкетував [Валя], і батька щоразу викликали до вчителя (О. Гончар);
Діти не бігали, не бешкетували, стояли сумирно біля парканчика (із журн.);
* Образно. Рве знамена вітер, бешкетує, налітає вихором здаля (Л. Дмитерко);
Сіверець бешкетував, по шибах крупа шаруділа – провісник снігу (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)