бешкетувати
БЕШКЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Чинити бешкет, колотнечу.
— Сором ховатися — умів бешкетувати, зумій і відповідь казати (Вас., І, 1959, 245);
// Чинити розбій, насильство.
Хвилею по цілій країні прокотились погроми.. А по селах.. бешкетує цареве військо, катуючи народ, вбиваючи, евалтуючи, в полон забираючи… (Головко, II, 1957, 311);
// Порушувати дисципліну, пустувати.
В школі бешкетував [Валя], і батька щоразу викликали до вчителя (Гончар, IV, 1960, 79);
*Образно. Рве знамена вітер, бешкетує, налітає вихором здаля (Дмит., Вірші.., 1949, 12).
Словник української мови (СУМ-11)