бидло
БИ́ДЛО, а, с.
1. збірн., розм. Свійська рогата худоба.
В тій оборі повно бидла (Сл. Гр.);
Ярмарок аж кипів .. Ржуть коні, реве бидло (Марко Вовчок);
* У порівн. – Ти [гуцул] наймит вбогий, Що тягне лямку день від дня, І наглядач мадярський строгий Тебе, мов бидло, поганя (Л. Забашта).
2. Зневажлива назва простого народу.
Відчувати себе бидлом на землях українських поселянин не звик і не хотів (Іван Ле);
Для Дубельта він холоп і бидло й досі, дарма, що вже поет, художник, що вільний дев'ять років (Василь Шевчук).
3. лайл. Скотина, хам.
– Ах ти, скотина, бидло! Пан бере шори, щоб занести на місце (М. Коцюбинський);
– Ач, дурне бидло, чим підгортає. Граблі, йолопе, візьми граблі! (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)