билинка
БИЛИ́НКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до били́на¹.
Чи щаслива та билинка, що росте на полі? (з народної пісні);
Літом пекучі вітри й сонце випалюють все навкруги .. Ні квітки, ні свіжої билинки (В. Кучер);
Коли починає смеркати, бабка сідає на першу-ліпшу билинку і завмирає до ранку, поки її не зігріє сонечко (з навч. літ.);
Страшно відчути себе билинкою на вітру: сильний подув і ти вже не належиш собі (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)