бичувати
БИЧУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок.
1. кого, що, рідко. Бити бичем; узагалі бити, шмагати.
Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, .. і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
І руки ломить [син], головою б'є О білий камінь, то в гущавині Кропивою, терном бичує тіло (І. Франко);
[Тірца:] Спиніться ви! Дозорець вавилонський з намету вийде і рабам накаже вас бичувати! (Леся Українка).
2. кого, що, перен. Гостро викривати, засуджувати, картати.
Конкуренція як мотивувальний чинник бичуватиме нехлюїв та невігласів (з газ.).
3. жарг. Бути волоцюгою.
Микола вивівсь на безлюддя, зиму й весну бичував (Є. Пашковський).
БИЧУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., заст.
1. Підпрягати коня або вола для перевезення вантажу на гору, у бездоріжжя і т. ін.
На гору йду – не бичую, а згори йду – не гальмую (Сл. Гр.).
2. що, рідко. Тягти судно на бичі.
Бурлаки бичували баржу.
Словник української мови (СУМ-20)