благовісник
БЛАГОВІ́СНИК, а, ч.
1. бібл. Проповідник Слова Божого.
Він [Ісус Христос] настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Ти будь пильний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благовісника, сповняй свою службу (Біблія. Пер. І. Огієнка).
2. уроч. Провісник добра, щастя.
* У порівн. Селяни слухали коваля, як благовісника нових, омріяних часів (Іван Ле).
3. (з великої літери). Народна назва християнського свята Собору Архангела Гавриїла (26 березня ст. стилю).
За давнім повір'ям, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну (з Інтернету).
Словник української мови (СУМ-20)