благочестивий
БЛАГОЧЕСТИ́ВИЙ, а, е, рел.-церк.
1. Прикм. до благоче́стя.
І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Давид, святий пророк і цар, Не дуже був благочестивий (Т. Шевченко);
У Батурині перш усього Палій зайшов до ігумена батуринського, до благочестивого Димитрія (Д. Мордовець);
В рік волі .. попував у нас один старий благочестивий батюшка (М. Стельмах);
// Який виявляє ознаки благочестя (у 1 знач.), виражає побожність.
Благочестиві міни помаленьку щезли (І. Нечуй-Левицький).
2. Належний до православної віри.
Як же воно так, що благочестивий панотець потяг до католика? (А. Свидницький).
Словник української мови (СУМ-20)