блідий
БЛІДИ́Й, а́, е́.
1. Без рум'янцю; позбавлений природного кольору (про обличчя).
Біда – як жінка бліда, але ж лиха година, коли жінка – як калина (прислів'я);
Блідий, він ще дужче поблід і опустив на груди свою важку голову (Панас Мирний);
Дівчинка була захекана, бліда від хвилювання (О. Донченко);
Гуляйвітер, блідий від природи, сам побілів (В. Дрозд).
2. Неяскравий, слабо забарвлений.
Світало. На блідому небі ясно горіла зірниця (М. Коцюбинський);
// Який слабо світиться, дає слабке світло.
Місяць блідий крізь туман прозира (І. Франко);
Вгорі.., бліда при денному світлі, горіла велика електролампа (В. Козаченко);
Прикметою може бути й забарвлення місяця: червоний місяць – на вітер, блідий – буде дощ або сніг (із журн.).
3. перен. Невиразний, недосконалий.
Не хочу перечитувати того, що написав, бо знаю, що воно бліде і не може змалювати розкішного гірського образу в Кузьмі-Дем'яні (М. Коцюбинський);
Голос його був такий же блідий.., як і його обличчя (І. Багряний);
Мені одно .. потрібно. .. Щоб річ, що я накреслив, виткав, Горіла, діяла, жила, Щоб не була блідим відбитком Чужого світла і тепла (П. Дорошко).
4. Уживається як складова частина деяких ботанічних, медичних та інших термінів.
Бліда неміч;
Бліда поганка.
Словник української мови (СУМ-20)