блідий

БЛІДИ́Й, а́, е́.

1. Без рум'янцю; позбавлений природного кольору (про обличчя).

Біда – як жінка бліда, але ж лиха година, коли жінка – як калина (прислів'я);

Блідий, він ще дужче поблід і опустив на груди свою важку голову (Панас Мирний);

Дівчинка була захекана, бліда від хвилювання (О. Донченко);

Гуляйвітер, блідий від природи, сам побілів (В. Дрозд).

2. Неяскравий, слабо забарвлений.

Світало. На блідому небі ясно горіла зірниця (М. Коцюбинський);

// Який слабо світиться, дає слабке світло.

Місяць блідий крізь туман прозира (І. Франко);

Вгорі.., бліда при денному світлі, горіла велика електролампа (В. Козаченко);

Прикметою може бути й забарвлення місяця: червоний місяць – на вітер, блідий – буде дощ або сніг (із журн.).

3. перен. Невиразний, недосконалий.

Не хочу перечитувати того, що написав, бо знаю, що воно бліде і не може змалювати розкішного гірського образу в Кузьмі-Дем'яні (М. Коцюбинський);

Голос його був такий же блідий.., як і його обличчя (І. Багряний);

Мені одно .. потрібно. .. Щоб річ, що я накреслив, виткав, Горіла, діяла, жила, Щоб не була блідим відбитком Чужого світла і тепла (П. Дорошко).

4. Уживається як складова частина деяких ботанічних, медичних та інших термінів.

Бліда неміч;

Бліда поганка.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me