бобиль
БОБИ́ЛЬ, я́, ч.
1. іст. Бідний, безземельний селянин; бідар.
Багато селян розділялось і перетворювалось на бобилів, тобто осіб, які зазвичай не мали орної землі і повинні були працювати в господарстві феодалів (з навч. літ.).
2. розм. Безпритульна, одинока людина.
– Підсусідками будете, якщо ви одружені, а якщо ви парубки або бобилі – живіть собі у пахолках на здоров'я (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)